Байдужий осінній ранок огортав мої плечі сірою мрякою. Не звертав на мене уваги. Готував собі чергову порцію нудного холодного дощу. Тепло бабиного літа вщент рознесли безнадійні північні вітри. Разом з дурними надіями. На щось таке, що всміхне всіх, розправить зламані крила... Залишилась тільки спрага. Важка похмільна спрага...
А попереду? Що попереду? Де хороші твої сини, моя занедбана країно. Мабуть, давно вже влили свою неспокійну кров в розбудову Едему в чужих краях. Залишились тільки ті, що власної крові не мають... Як і серця. П*ють чужу. З тих ягнят, що мовчать. Стиха споглядають розруху...
Залишився тільки час. Невтомний час-трудівник. Йому все одно. Він зруйнував Рим та Вавілон. Що йому до неньки Вкраїни?
А ще - Той, Що Збирає Все. І добре і зле. Він чекає на всіх. Для нього час - ніщо. Ми давно вже в черзі до нього. Всім - по ділам. Назавжди.
In nomine Patris et Filii et Spiritus sancti.
